Щоденник незнайомки

  Щороку у мене як і у нормальних людей день народження. Буває по-різному святкую, не святкую ( хоча моя дворідна сестра приїжджає без запрошення щороку, це можна вважати традицією). І я відчуваю, як я подорослішала. Раніше я ображалася, що мої думки ніхто не може читати і моїх бажань і вибаганок не виконують. На день народження я покладала надто багато сподівань, цей день вважала настільки незвичайним, що навіть погода мала бути просто ідеальною. Але цього року, я не усвідомлено почала цей день сприймати набагато приземленіше і, що ви думаєте - я почуваю себе справді щасливішою. Я не стала принцесою на один день, коли всі виконують мої примхи, але я була собою. Також думала, що це погано, коли нічого не вимагаєш від життя, коли ні на що не очікуєш. Але я помилялася, бо без надій і сподівань життя стає справжньою скринькою сюрпризів. І навіть щось дуже звичайне дивує мене, як малу дитину. Так, можете сперечатися, бо, хто така людина без надій. Кажуть, надія помирає останньою. Не ві...

  Якщо Гамлет ставив собі запитання "Чи жити, чи не жити", то я ставлю "Чи кохати , чи не кохати". Кажуть серцю не накажеш, та я все ще намагаюся боротися і триматися, бо як я колись собі обіцяла "Коли всі зорі лежатимуть біля моїх ніг, я дозволю собі закохатися", коли у мене не буде жодного сумніву, коли я сама захочу і вже не зможу опиратися, тоді, тоді я повністю віддамся коханню. Але ні, це не означає, що я забуду про все на світі і мій коханий буде головною причиною мого існування, це не про мене, це просто буду не я. Бо я вже надто волелюбна, надто незалежна і самостійна. Я ніколи не корилась, не зраджувала собі.   Якщо чесно я задаю собі це запитання через те, що я все таки чогось боюсь, боюсь довіритись, боюсь, що зрадять. І перед тим як покохати, ледь не перше, що приходить в голову - це "А як же ми будемо розлучатися, що казатимуть, як я це переживу, чи мене ще хтось покохає?" О, яка  ж я все таки боягузка (соромно зізнаватися). Ну або...

Так, так це мій щоденник! Це випадковість, коли доводиться читати чужий щоденник. Дуже цікаво потай читати щоденник людини, про яку думаєш, що знаєш усе, але у ньому ти бачиш цю людину зовсім іншою, справжньою. Їй не треба грати на публіку, щоб привернути чиюсь увагу, ховатися за маскою лицемірства. Це те єдине місце, де людину можна побачити собою. Читати чужий щоденник без дозволу - це те саме, що підглядати за кимось у ванні, щоб побачити оголене тіло, але читаючи можна розгледіти оголену душу. Але, що коли не знаєш людини, навіть ніколи не бачив і не розмовляв раніше? Це як знайомство!? Чи ні? Коли знайомимось, то одразу хочемо справити враження, показати лише те, на що очікують. А у щоденнику людина нічого не приховує, навіть того, що варто було б заховати від чужих очей і думок. І я нарешті наважилась писати щоденник онлайн. А що  мене зупиняє? Хто я? Хто ви, той, хто читає мій щоденник? Як знати? І зрештою чи писатиму правду? Я - незнайомка, тому будьмо знайомі, читачу... ...